Читати книгу - "Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою"

Дорогою до моря я ще, було, подумала про те, як це тупо – так сильно гнатися за картинками і пригодами, наче здаєш квартальний звіт. І що мені досі, після всіх моїх подорожей світом, дуже важко зупинися на одному місці, відчуваючи його деталі й вивчаючи глибини. І ще скаржилася старому другові, що якось мій зв’язок із трансцендентним давно не відчувається. Аж коли – плюсь – і от тобі все в одному. Зупиняйся, відчувай.

Але жарт Трансцендентного з педикюром вдався йому найліпше. Оновлені ноги готові до нового…

Зате якщо я раніше казала «зараз вийду», то тепер «скоро вискочу». А що? Повноправна, повноцінна вискочка. Пилип без конопель. Правда, коноплі – то ж знане народне знеболювальне. Ех, на бідний рік і ібупрофен піде, звичайно. Не забувайте прихопити з собою пачечку.

8. Ще одна порада від Капітана Очевидність: збираючись у роуд-тріп, яким би ви самі суперводієм не були, візьміть із собою бодай того, хто в школі на колісному тракторі їздив.

Бо нащо вам у ситуації, як, наприклад, моя, ставати героєм хорора «Криваві педалі»? З вами двоє дітей, з вами няня, на вас відповідальність, і що?… Ох, сталося б таке зі мною півроку тому в Індії – не знаю, що би я робила. Добре, що поки не стріляло в голову податися до Азії машиною. Не рахуючи Москви в анамнезі.

Але от всі кажуть про Індію «антисанітарія, антисанітарія». І їдуть туди, де клімат і їжа «подібні на наші». Так от, у цій от прозаїчно подібній на нас Чорногорії і в дітей, і в нас, дорослих, за тиждень проблем із животом виникло більше, ніж за місяць в Індії. Хоч там мої ангели – коли я відверталася чи не могла добігти за три стрибка – на зло мені і воду хлистали з вуличного крана, і собак блудних гладили, а тут максимум наковталися морської води. You never know, одним словом.

До речі, медична допомога в Індії за якістю далеко не гірша, а за ціною значно лагідніша. Тут же все обійшлося мені в тих от сорок євро і в ціну презерватива.

Та бо, як виявилося, даремно ми сміялися зі скупого наповнення автомобільної аптечки, купленої у львівському Praktiker. Недолугий бинт шириною в два пальці, аспірин, перекис водню, вата, ще якийсь непотріб і презерватив без бренду, без роду, без племені. Отож, сичали ми, що може бути небезпечніше в житті водія, як непередбачений секс на дорозі?! А проте, коли моя ліва нога розкраялася, як серце кинутої солдатом дівчини, ми і калічному бинту раді були. А як же раділи презервативу, коли не змогли в аптеці роздобути водонепроникний пластир! Лікар що мені заповідав? Усього один день полежати з ногою, задертою вверх, а потім таки «плавать, плавать!», заклеївши шов пластиром. То я і попливла. Але не в пластирі, а у блискучому презервативі на ступні. Пластикова естетика ляльки Барбі.

Дивне відчуття, оте плавання в контрацептивній гумі. Інопланетне, я б навіть сказала. Тепер я, здається, нарешті розумію чоловіків, що протестують проти сексу в презервативі – перебування в вологому середовищі без гуми відрізняється від захищеного скафандром. От тільки морю, як і жінці, за великим рахунком, байдуже – аби лиш у нього не скидали сміття.

Якщо вам коли-небудь доведеться відпочивати коло моря з презервативом на нозі, бережіть цю ногу від сонця. Розігрівається й пече, як смертний гріх. І не сильно човгайте камінням – гума все-таки ніжна, бережіть її, бо, крім всього іншого, кондом на стопі дітям радість. Оно як Кая весь час намагалася потягти мою ногу за пиптик – смішила її, бачте, ця конструкція. І не знала Кая, що отой кумедний пиптик є епохальним резервуаром для незачатих представників людської раси…

Наступного дня я бадьоро стрибала пляжним камінням на одній нозі. І дострибалася. Термометр показував сорок вісім на сонці, люди завзято смажилися, не дивлячись на полуденну пору. І тут у мене картинно, як у прекрасної героїні індійського фільму, котрій от-от за сценарієм мав прийти Ханти-Мансійськ від таємничо невиліковної хвороби, з носа пішла кров. Прямісінько на мою білосніжну, вперше вдягнену дороговалютну футболку. Знала би, як воно вийде, дозволила б собі розкіш витерти об неї жирні пальці перед тим. Дітям же таке зі мною можна?!

Пляжних роззяв, котрим я не хотячи зіпсувала дольче-віту, було трохи шкода. Зате швиденько прибіг которський пляжний рятувальник, він же медбрат (була б я мужиком, образилась би, що не прислали Памелу Андерсон), намочив мою сердешну футболку в морі і поклав мені на лоба, наказавши лежати й охолоджуватися. Охолоджуватися на сонці в +48 якось не виходило. Хоча я чесно, з видом стовідсоткової ідіотки, пробувала. Лежати стало скучно. Тож ми скупалися й поїхали додому, радіючи, що кров таки вщухла і не перетворює чорний салон нашої машини на традиційну вишиванку, де сплелися любов і журба.

На четвертий день імені Зашитої ноги ми, доївши всі плескавиці й чевапчичі на грилі, зібрали свої бебехи й запакувалися в цей майже відмитий «Пежо 3008». Не знаю, що важче – відмити після двох дітей і собаки салон чи зібрати по всіх усюдах наші манатки. Ну, ви ж в курсі, що

9. Речі однієї дитини об’єм займають у півтора рази більший, ніж речі дорослого.

А тут все множиться на два і додається свіжопридбане придане: всі ці відерця й лопатки, надувні кола, котрі діти категорично відмовляються здувати, подарований мною Каї на день народження гумовий човен у комплекті з насосом і двома веслами.

Плюс іще все, що вічно живе в моїх багажнику і кофрі – так, на випадок війни, цунамі чи інших бездомних обставин. Спальники, каремати, намет, портативна плита, набір каструльок, черевики для трекінга, палки для ходьби (нашо?!), дощовики, наплічники, ліхтарики, ножики, консерви, горіхи, розчинні макарони тощо. І це ще я не належу до «задротів», що возять із собою красивий набір для пікніка в плетеній валізці чи розкладні столи і столики для кемпінга, попрошу зауважити.

Машина по горло запакована сумками, кульками, кульочками, у кріслах прив’язані діти, що дико волають, борючись за айпад чи ще щось, між їх крісел затиснуто героїчну няню,